Сьогодні, 1 лютого 2024 року двадцять перша річниця катастрофи шатлу "КОЛУМБІЯ". Через цю катастрофу загинули всі 7 астронавтів. Катастрофа сталася незадовго до кінця 28-го польоту шатлу "Колумбія" (місії STS 107) та 113-го польоту місії Space Shuttle.
Причину катастрофи шатлу було виявлено спеціальною комісією з розслідування катастрофи шатлу "Колумбія". Причиною катастрофи виявився уламок, який відлетів від теплоізоляційної кулі на крилі шатла.
Фото "Що можна було зробити"NASA не спостерігали удару у прямому ефірі. Тільки після того, як шатл дістався орбіти Землі, NASA запустила аналіз зображень, який виявив той факт, що крило зазнало удару. Відколювання частин під час запуску трапляються регулярно і керівники програми вирішили не робити орбітальну зйомку стану «Колумбії» та візуальну оцінку розміру потенційної шкоди. Натомість, спеціальна команда NASA провела теоретичне моделювання зіткнення корабля з уламком, але не змогла дійти якихось певних висновків щодо стану крила шатла. Місія продовжилася.
Насправді ж удар розбив принаймні одну життєво важливу для корабля теплоізоляційну панель, яка окантовувала краї крила, внаслідок чого в крихкому керамічному матеріалі утворилася величезна дірка. Через шістнадцять днів, коли "Колумбія" знову увійшла в атмосферу, перегріта плазма проникла у внутрішні структури корабля через дірку в крилі і шатл почав розпадатися на частини.
Чи можливо було врятувати "Колумбію"?
Трагічна доля семи астронавтів космічного екіпажу STS-107 була зумовлена менше ніж через півтори хвилини після старту. 16 січня 2003 року, коли шатл "Колумбія" піднімався на орбіту в безхмарному небі Флориди, шматок його обшивки відірвався від штанги, яка кріпила ніс корабля до гігантського паливного бака. Шатл в той момент рухався в два рази швидше за швидкість звуку, і відлетівший елемент обшивки врізався в передню частину крила з руйнівною силою.
17 днів після при поверненні на Землю "Колумбія" розвалилася в щільних шарах атмосфери. Загинули всі астронавти на борту шатлу, а разом з ними в підсумку померла американська програма запусків космічних човників.
Але чи можна було врятувати екіпаж? Інженер НАСА Девід Бейкер працював на програму шатлів з самого її початку, він писав про цю програму книги і офіційні звіти. Готуючись до лекції в Британському Міжпланетному співтоваристві, він роздобув архівні документи, що містять плани сміливої місії по порятунку астронавтів - і вона могла б бути зроблено, якщо б тільки фахівці центру управління польотами вчасно усвідомили всю серйозність ситуації.
Коли "Колумбія" відривалася від стартового столу, кадри з камер високошвидкісної зйомки показали, як шматок термостійкої піни відривається від обшивки і потрапляє в крило. Кілька днів потому знімки з земних телескопів дали підстави припустити, що цей удар міг пошкодити крило. "Головна помилка була в тому, що не був проведений досить детальний і ретельний аналіз, - каже Бейкер. - Здавалося, що пошкодження були досить незначними - але з кожним днем ставало ясніше, що це не так".
За роки космічних досліджень було розроблено декілька планів порятунку екіпажів, що застрягли на орбіті. У більшості польотів човники могли просто пристикуватися до МКС і використовувати її в якості рятувальної шлюпки. Але політ "Колумбії" проходив за зовсім іншою орбітою - ні на станції, ні в шаттла не вистачало потужності двигунів для необхідної зміни траєкторії. І, головне, на борту шатла не було скафандрів, призначених для відкритого космосу: вийти назовні і полагодити пошкодження, якщо б вони піддавалися лагодження - не було ніякої можливості.
Час минав. Політ експедиції STS-107 повинен був тривати 17 днів, але у екіпажа було досить капсул з гідроксидом літію - який поглинає з повітря надлишок двоокису вуглецю - щоб протриматися максимум 30 днів. Після цього астронавти б задихнулися.
Єдиним варіантом їх порятунку була відправлення на орбіту іншого шаттла, який привіз би екіпаж "Колумбії" на землю.
Це здається неможливим, але в теорії було здійсненно. Ще один човник, "Атлантіс", якраз готувався до запуску з мису Канаверал, наміченого на 1 березня. "На нього вже були встановлені двигуни, і корабель був на тій стадії, коли його можна було терміново доставити в складальний цех і швидко запустити", - говорить Бейкер.
Часу було мало, і "Атлантіс" довелося б готувати до польоту небаченими темпами. Це довелося б зробити за чотири тижні, а не за звичайні шість - задача важка, але здійсненна. Треба було б працювати цілодобово і оптимізувати всі елементи процесу - від переробки програмного забезпечення до підготовки рятувального екіпажу. Саме такий підхід - без права на помилку - допоміг врятувати екіпаж "Аполлона-13", пошкодженого по дорозі на Місяць у 1970 році.
За підсумками вивчення катастрофи "Колумбії" слідча комісія розробила план екстреного порятунку на майбутнє. Але, за словами Бейкера, рятувальну операцію можна було зробити вчасно, якщо б приблизно до других діб польоту було прийнято таке рішення. Всі можливості для цього були, каже фахівець, і ось як розвивалися б події.
За підсумками вивчення катастрофи "Колумбії" слідча комісія розробила план екстреного порятунку на майбутнє. Але, за словами Бейкера, рятувальну операцію можна було зробити вчасно, якщо б приблизно до других діб польоту було прийнято таке рішення. Всі можливості для цього були, каже фахівець, і ось як розвивався б сценарій
СЦЕНАРІЙ ПОРЯТУНКУ ШАТЛУ "КОЛУМБІЯ"
На другу добу польоту екіпажу повідомляють про небезпеку. Відключаються всі системи корабля, крім життєво необхідних. Фізичні навантаження астронавтів зводяться до мінімуму, щоб уповільнити темпи утворення двоокису вуглецю, скорочується їх раціон. Тим часом під пильною увагою преси "Атлантіс" терміново готують до старту. Рахунок часу йде на хвилини - рівень двоокису вуглецю на борту "Колумбії" піднімається до небезпечних значень. Другий шаттл стартує на орбіту з чотирма астронавтами на борту.
Коли "Атлантіс" підлітає до "Колумбії", пілот має корабель зверху і перпендикулярно пошкодженому човнику - щоб вони не зачепилися хвостовими оперениями. "Довелося б триматися на відстані шести-семи метрів протягом двох діб, - пояснює Бейкер. - Цим займалися б за два астронавта на кожному кораблі". Для такої задачі потрібно мати найвищу пілотажну майстерність: кожен шаттл летів над Землею зі швидкістю сім кілометрів в секунду, і будь-яка помилка могла стати фатальною.
Тим часом ще два астронавта "Атлантіса" починають перший, але далеко не останній вихід у космос. Для початку на борт "Колумбії" доставляються капсули з гидроскидом літію - щоб знизити концентрацію двоокису вуглецю в повітрі. Також астронавти доставляють два космічних скафандра. Після цього екіпаж "Атлантіса" поєднує два корабля розсувним шестом. Він потрібен для того, щоб команда "Колумбії" могла безпечно подолати відстань у кілька метрів між двома кораблями.
Коли все готово, астронавти "Колумбії" по двоє виходять із шлюзу і перебираються в шлюз "Атлантіса". "Після цього їм потрібно було б зняти скафандри і повторити всю операцію спочатку - щоб витягнути наступних двох", - пояснює Бейкер.
Таким чином можна було запобігти загибелі семи астронавтів, якщо б у NASA серйозно поставилися до цієї справи.
ДЖЕРЕЛО СТАТТІ (частково) - Укр.Медіа
Факти про Всесвіт і астрономію.UA
Категорії: NASA, дослідження космосу, катастрофи, помилки, Space Shuttle, шатл "Колумбія", космічні місії, космічні місії США, місія "STS 107", 113 політ космічного шатлу.
Коментарі
Дописати коментар